Шишки марихуана тримм Белоярский

Оу, братаны, вот расскажу вам историю из моей жизни, которая была жоско збс! Знаете, я был таким наркоманом-рэпером, который всегда искал новые приключения. И вот однажды решил я поиграть в олимпиаду по русскому языку. Ну конечно, не просто так, а с закладками, ахаха. Это было что-то!

Итак, началось все с того, что я решил найти нормальные шишки марихуаны. Очень был ужасно жадным, но знал, что надо толкать только качественные вещи. Хотя у меня было понятие, что марихуана – это не просто наркотик, а скорее медицина для души и тела, а покурить штакет после напряженной наркоманской жизни – это вам не оксики, святая простота.

Так что я отправился на поиски качественного товара. Мой дилер, знакомый наркоман, сказал, что знает одного бандита, который может помочь. Ну я, конечно, не стал медлить и поехал к нему.

Братан оказался жоско жестким типом, весь в татуировках и с явными проблемами со здоровьем. Но закладки у него были – и это было главное! Он вытащил огромный пакет с самыми свежими шишками и я прямо почувствовал, как вся комната наполнилась ароматом моей медицины.

Понятно, что я не мог просто забрать пакет и уйти, я же не платной маменькин сынок. Я предложил бандиту сделку – шишки марихуаны за его помощь в олимпиаде по русскому языку. Ну и он, конечно, согласился. Разве его упустить такую возможность нарушить все правила? А еще он не знал, что у меня был секретный толковый учитель, который помогал мне готовиться.

Так что мы начали интенсивную подготовку. Я сначала не понимал, почему бандит вдруг стал мне читать стихи Пушкина, а потом понял – ведь русский язык это не только закладки и марихуана, это еще и поэзия, братаны. Он жарил меня жоско, но я все же не сдавался. Перечитывая тексты, я заставлял свой мозг работать на полную мощность.

И вот настал день олимпиады. Я, конечно, был жутко нервничал, но моя уверенность в себе превышала любые ожидания. Ходил по сцене с необычным самоуверенным видом, как настоящий звездный наркоман рэпер. Каждая рифма и ассонанс окрыляли меня, словно я курил самую крутую штакету в моей жизни.

Пришло время выступать. Я поднялся на сцену, взял глубокий вдох и начал. Мои слова наливались смыслом и энергией. Слыша, как аудитория реагировала на каждый мой куплет, я понимал, что это было самое огненное выступление моей жизни.

«Сижу в студии, дымлю шишки, Ведь только они дарят силы. Переживаю рэп-битвы, Ведь мои рифмы – это билет в царство».

И тут я понял, что я победил! Я покорил этих ребят и показал им, что мой наркоманский рэп – это не просто мерч, это взрывной коктейль из стиля жизни и свободы самовыражения. Они остались в полном восторге от моего выступления, как будто я дал им дозу самого качественного наркотика.

После этой олимпиады я получил свою награду. Бандит, с которым я заключил сделку, дал мне небольшой пакетик с душистыми шишками. Я сказал ему спасибо и понял, что это был не только обмен материальных ценностей, но и обмен энергией, силой и уважением.

Так что, парни, выходи на сцену и показывай свои силы! Даже если ты наркоман-рэпер, даже если у тебя в жизни много преград, ты можешь преодолеть их и стать настоящим победителем. Мои шишки – это мое оружие, а русский язык – мой фетиш. Живите жоско и не бойтесь выходить за рамки обыденности!

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...